Наш молодежный мир

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Наш молодежный мир » Книги » Переводы стихов классиков


Переводы стихов классиков

Сообщений 1 страница 6 из 6

1

Нет-нет, да и побалуюсь.

Вот этот перевод был сделан еще в школе

А. Блок

Девушка пела в церковном хоре
О всех усталых в чужом краю,
О всех кораблях, ушедших в море,
О всех, забывших радость свою.
Так пел ее голос, летящий в купол,
И луч сиял на белом плече,
И каждый из мрака смотрел и слушал,
Как белое платье пело в луче.
И всем казалось, что радость будет,
Что в тихой заводи все корабли,
Что на чужбине усталые люди
Светлую жизнь себе обрели.
И голос был сладок, и луч был тонок,
И только высоко, у Царских Врат,
Причастный Тайнам,- плакал ребенок
О том, что никто не придет назад.

* * *
Співала дівчина в церковнім хорі
Про втомлених всіх у чужім краю,
Про всі кораблі, що вийшли в море,
Про всіх, хто радість забув свою.
Співав її голос, летів угору,
І промінь сяяв на білих плечах,
І кожен бачив і чув крізь морок,
Як сукня співала у променях.
І думали всі, що радість буде,
Що в тихій гавані всі кораблі,
Що в чужині всі втомлені люди
Світле життя для себе знайшли.
Солодким був голос, тонким проміння,
А в вишині, біля царських врат,
Причасна тайнам - плаче дитина,
Тому що ніхто не прийде назад.

0

2

Это свежее

Леся Українка

Contra spem spero

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

* * *
Мысли грустные, прочь улетали б!
Ведь вокруг золотая весна!
Неужели в слезах и в печали
Я прожить свою юность должна?
Нет, сквозь слезы смеяться посмею,
В горе буду петь песни свои.
Без надежды я все же надеюсь.
Жить хочу! Прочь печали мои!
На сухой и безжизненной почве
Буду сеять цветы я в мороз,
Буду яркие сеять цветочки,
Поливать их потоками слез.
И от слез тех горячих растает,
Хоть крепка, ледяная кора,
И цветы расцветут – засияет
Мне весенняя, может, пора.
На высокую гору крутую
Буду камень большой поднимать.
Эту тяжесть неся, не тоскуя,
Буду весело я напевать.
Ночью темною и непроглядной
Ни на миг не засну и найду
Я во мраке ночном необъятном
Путеводную в небе звезду.
Да! Смеяться сквозь слезы посмею,
В горе так же петь песни свои.
Без надежды я все же надеюсь,
Буду жить! Прочь печали мои!

0

3

(Буду благодарна, если кто-то найдет, кто автор этого стиха)

Ни тетради, ни альбома,-
Я рисую на песке.
Карандаш остался дома,-
Прутик тоненький в руке.

Я рисую торопливо
Всё, что в голову придёт,
А волна плеснёт игриво,
Мой рисунок унесёт.

Я с волной ничуть не спорю,
Не хочу ей возражать.
Я дарю рисунки морю,-
Завтра надо уезжать...

* * *
I have no a sheet of paper
So I'm drawing on the sand.
And I left at home the pencil -
There's small branch in my hand.

I am fast with every drawing
To complete it to the end.
But the wave has own joke:
It will splash - you try again.

But I don't feel any sorrow,
That wave can't to afflict me.
I shall leave away tomorrow -
It's my present for the sea.

0

4

Незнакомая личность по имени Татьяна сообщила мне смской из России, что автор стиха про море - Людмила  Ильина. Я правда не нашла этому подтверждения в интернете, но все равно спасибо за информацию. :)

0

5

Еще один. Не классика, но тоже стих.
Правда, переводила его по памяти и нечаянно поменяла строфы местами. Но на вред переводу это, кажется, не пошло. :)

Екатерина Серова

Полдня рисовал я
Красавца-коня,
И все за рисунок
Хвалили меня.

Сначала мне мама
Сказала словечко:
— Чудесная, Мишенька,
Вышла овечка!

Но с тем же рисунком
Я к папе пошел,
И папа сказал мне:
— Отличный осел!

Потом похвалила
Малышка-сестренка:
— Ты очень хорошего
Сделал котенка!

И братец мой старший
Меня похвалил,
Зевнул и сказал:
— Неплохой крокодил!

Перевод на украинский

Півдня малював я
Стрімкого коня,
І відгуки схвальні
Отримував я.

Приніс я малюнок
До татових рук,
І тато сказав:
- Бездоганний віслюк!

До мами пішов -
Похвалила і ця:
- Гарненька, Михасю,
У тебе вівця.

Всміхнулась мені
І сестричка-малятко:
- Михасю, чудове
Твоє кошенятко!

І старший мій брат
Похвалив хоч куди.
Поглянув й сказав:
- Мов живий, крокодил.

0

6

Пока у нас все выбрасывают Пушкина на помойку, я перевожу его на украинский.
На самом деле этот перевод был начат до полномасштабного вторжения, и даже был почти закончен, там оставалось чуть-чуть.

Оригинал

ЖЕНИХ

Три дня купеческая дочь
   Наташа пропадала;
Она на двор на третью ночь
   Без памяти вбежала.
С вопросами отец и мать
К Наташе стали приступать.
   Наташа их не слышит,
   Дрожит и еле дышит.

Тужила мать, тужил отец,
   И долго приступали,
И отступились наконец,
   А тайны не узнали.
Наташа стала, как была,
Опять румяна, весела,
   Опять пошла с сестрами
   Сидеть за воротами.

Раз у тесовых у ворот,
   С подружками своими,
Сидела девица — и вот
   Промчалась перед ними
Лихая тройка с молодцом.
Конями, крытыми ковром,
   В санях он стоя правит,
   И гонит всех, и давит.

Он, поровнявшись, поглядел,
   Наташа поглядела,
Он вихрем мимо пролетел,
   Наташа помертвела.
Стремглав домой она бежит.
«Он! он! узнала! — говорит, —
   Он, точно он! держите,
   Друзья мои, спасите!»

Печально слушает семья,
   Качая головою;
Отец ей: «Милая моя,
   Откройся предо мною.
Обидел кто тебя, скажи,
Хоть только след нам укажи».
   Наташа плачет снова.
   И более ни слова.

Наутро сваха к ним на двор
   Нежданая приходит.
Наташу хвалит, разговор
   С отцом ее заводит:
«У вас товар, у нас купец;
Собою парень молодец,
   И статный, и проворный,
   Не вздорный, не зазорный.

Богат, умен, ни перед кем
   Не кланяется в пояс,
А как боярин между тем
   Живет, не беспокоясь;
А подарит невесте вдруг
И лисью шубу, и жемчуг,
   И перстни золотые,
   И платья парчевые.

Катаясь, видел он вчера
   Ее за воротами;
Не по рукам ли, да с двора,
   Да в церковь с образами?»
Она сидит за пирогом,
Да речь ведет обиняком,
   А бедная невеста
   Себе не видит места.

«Согласен, — говорит отец; —
   Ступай благополучно,
Моя Наташа, под венец:
   Одной в светелке скучно.
Не век девицей вековать,
Не всё косатке распевать,
   Пора гнездо устроить,
   Чтоб детушек покоить».

Наташа к стенке уперлась
   И слово молвить хочет —
Вдруг зарыдала, затряслась,
   И плачет и хохочет.
В смятенье сваха к ней бежит,
Водой студеною поит
   И льет остаток чаши
   На голову Наташи.

Крушится, охает семья.
   Опомнилась Наташа
И говорит: «Послушна я,
   Святая воля ваша.
Зовите жениха на пир,
Пеките хлебы на весь мир,
   На славу мед варите,
   Да суд на пир зовите».

«Изволь, Наташа, ангел мой!
   Готов тебе в забаву
Я жизнь отдать!» — И пир горой;
   Пекут, варят на славу.
Вот гости честные нашли,
За стол невесту повели;
   Поют подружки, плачут,
   А вот и сани скачут.

Вот и жених — и все за стол.
   Звенят, гремят стаканы,
Заздравный ковш кругом пошел;
   Всё шумно, гости пьяны.

Жених

«А что же, милые друзья,
Невеста красная моя
   Не пьет, не ест, не служит:
   О чем невеста тужит?»

Невеста жениху в ответ:
   «Откроюсь наудачу.
Душе моей покоя нет,
   И день и ночь я плачу:
Недобрый сон меня крушит».
Отец ей: «Что ж твой сон гласит?
   Скажи нам, что такое,
   Дитя мое родное?»

«Мне снилось, — говорит она, —
   Зашла я в лес дремучий,
И было поздно; чуть луна
   Светила из-за тучи;
С тропинки сбилась я: в глуши
Не слышно было ни души,
   И сосны лишь да ели
   Вершинами шумели.

И вдруг, как будто наяву,
   Изба передо мною.
Я к ней, стучу — молчат. Зову —
   Ответа нет; с мольбою
Дверь отворила я. Вхожу —
В избе свеча горит; гляжу —
   Везде сребро да злато,
   Все светло и богато».

Жених

«А чем же худ, скажи, твой сон?
   Знать, жить тебе богато».

Невеста

«Постой, сударь, не кончен он.
   На серебро, на злато,
На сукна, коврики, парчу,
На новгородскую камчу
   Я молча любовалась
   И диву дивовалась.

Вдруг слышу крик и конский топ...
   Подъехали к крылечку.
Я поскорее дверью хлоп
   И спряталась за печку.
Вот слышу много голосов...
Взошли двенадцать молодцов,
   И с ними голубица
   Красавица девица.

Взошли толпой, не поклонясь,
   Икон не замечая;
За стол садятся, не молясь
   И шапок не снимая.
На первом месте брат большой,
По праву руку брат меньшой,
   По леву голубица
   Красавица девица.

Крик, хохот, песни, шум и звон,
   Разгульное похмелье...»

Жених

«А чем же худ, скажи, твой сон?
   Вещает он веселье».

Невеста

«Постой, сударь, не кончен он.
Идет похмелье, гром и звон,
   Пир весело бушует,
   Лишь девица горюет.

Сидит, молчит, ни ест, ни пьет
   И током слезы точит,
А старший брат свой нож берет,
   Присвистывая точит;
Глядит на девицу-красу,
И вдруг хватает за косу,
   Злодей девицу губит,
   Ей праву руку рубит».

«Ну это, — говорит жених, —
   Прямая небылица!
Но не тужи, твой сон не лих,
   Поверь, душа-девица».
Она глядит ему в лицо.
«А это с чьей руки кольцо?»
   Вдруг молвила невеста,
   И все привстали с места.

Кольцо катится и звенит,
   Жених дрожит бледнея;
Смутились гости. — Суд гласит:
   «Держи, вязать злодея!»
Злодей окован, обличен,
И скоро смертию казнен.
   Прославилась Наташа!
   И вся тут песня наша.

Украинский перевод

ЖЕНИХ

Три дні купецькая дочка
Наташа пропадала.
На двір лиш в третю ніч вона
Без пам’яті примчала.
І батько, й мати – що почать?
Удвох до неї – розпитать.
Наташа слів не має,
Тремтить і ледь зітхає.

Журилась мати, батько теж,
І довго приступали,
І відступились врешті-решт,
А тайни не дізнались.
Наташа стала, як раніш,
І рум’яніш, і веселіш,
З дівочими гуртками
Сидить за воротами.

Отак біля воріт якось
Із сестрами своїми
Сиділа дівчина – і ось
Промчався перед ними
Лихий юнак трьома кіньми,
На них – розкішні килими;
Він сам у санях править
І всіх жене і давить.

Він, порівнявшись, подививсь,
Наташа подивилась.
Він далі вихором пустивсь,
Наташа помертвіла.
Вона чимдуж біжить у дім.
«Він! Він! Впізнала! – каже всім. –
Він, точно він! тримайте,
Ріднесенькі, спасайте!»

Тужливо слухає сім’я,
Хитає головою
Їй батько: «Любая моя,
Відкрий переді мною.
Образив хто тебе, скажи,
Хоч тільки слід нам укажи».
Наташа плаче знову
І більше ані слова.

На ранок сваха в їхній двір
Негадано приходить,
Наташу хвалить, до батьків
Такую річ заводить:
«У вас товар, у нас купець;
Собою хлопець молодець;
І ловкий, і доладний,
Розумний і порядний.

Багатий є, ні перед ким
Не кланяється гречно,
А як боярин поміж тим
Живе собі безпечно.
Невісті ж подарує враз
І хутра, і намиста раз,
Каблучки золотії
І сукні дорогії.

Зустрів її за ворітьми,
Катаючись, учора.
Чи не дійдемо згоди ми,
Та і до церкви з двору?»
За пирогом сидить вона
І річ, як треба, загина,
А наречена бідна –
Аж світу їй не видно.

«Я згоден, - батько промовля, -
Рушай собі безжурно,
Моя Наташо, до вінця:
Одній в світлиці сумно.
Не вік в дівицях вікувать,
Не все і ластівці співать,
Гніздо час лаштувати,
Щоб діточок плекати».

Наташа згнічена сидить
І мовити щось хоче –
Як заридає, затремтить,
І плаче, і регоче.
В тривозі сваха підбіга,
Її водою напува
І решту ллє із чаші
На голову Наташі.

Зітхає, охає сім’я.
Отямилась Наташа
І мовить їм: «Слухняна я,
Свята є воля ваша.
Готуйте на весь світ бенкет,
Варіть на славу добрий мед,
Хлібів печіть багато,
Та кличте й суд на свято».

«Наташо, янголе ти мій!
Тобі хоч у забаву
Життя б віддав!» - Бенкет бучний;
Готується на славу.
Ось гості чесні надійшли;
За стіл Наташу повели;
Під спів дівчата плачуть;
А ось і сани скачуть.

Ось і жених – всі за столом.
Дзвенять, гримлять стакани.
Святковий ківш іде кругом,
Всі галасують п’яно.

Жених:

«А чом, скажіть, коли хто зна,
Дівиця люба та красна
Не їсть, не п’є, не служить;
За чим дівиця тужить?»

Йому Наташа відмовля:
«Відкриюся на вдачу.
Спокою більш не маю я;
І день і ніч я плачу:
Недобрий сон мене гнітить».
Їй батько: «Що ж тут говорить?
Скажи, хай ми почуєм,
Що сон тобі віщує?»

Вона розказує: «Вві сні
Був ліс, нічний та дикий.
І місяць в хмарах в вишині
Ледь-ледь світив на лихо.
Блукала я, згубила путь.
Нікого навкруги не чуть,
І тільки верховіття
Шуміли, аж страхіття.

І раптом хата де взялась
Отак переді мною.
Я кличу, стукаю – та зась! –
Все тихо. В неспокої
Я відчинила й увійшла.
Нікого. Лиш свіча пала;
І срібло скрізь, і злато,
Все світле та багате».

Жених
«А чим же сон такий лихий?
То й житимеш багато».

Невіста
«Це не кінець ще, пане мій.
На срібло та на злато,
На килими та на парчу,
На новгородськую камчу
Я мовчки милувалась
І дивом дивувалась.
І раптом коней чую я…
До ганку під’їжджають.
Чимшвидше я дверима лясь
І в запічку ховаюсь.
Багато чую голосів…
Ввійшли дванадцять парубків
І з ними голубиця
Вродливая дівиця.

Заходять, дикуни немов,
Ікон не помічають,
До столу йдуть без молитов
І шапок не знімають.
На чільне місце – старший брат,
По праву руку – менший брат,
По ліву голубиця,
Вродливая дівиця.

Шум, гомін, регіт голосний,
Розгнуздане похмілля…»

Жених
«Скажи, то чим же сон лихий?
Він віщував весілля…»

Невіста
«Це не кінець ще, пане мій.
Отож, бенкет іде гучний,
І кожен розкошує,
Дівиця лиш сумує.

Сидить, мовчить, не п’є, не їсть,
Все сльози проливає,
А старший брат свій ніж під свист
Гострить і поглядає,
І раптом дівчину-красу
Хапає злодій за косу,
І губить кат дівицю,
Рубає їй правицю».

«Ну, це, - жених їй відмовля, -
Суцільна небилиця!
Але пуста журба твоя,
Повір, душа-дівиця!»
Вона поглянула в лице.
«Чия ж рука носила це?» -
Промовила невіста,
І з місць всі підвелися.

Каблучка котиться й дзвенить,
Жених тремтить, збілівши.
Всі схвилювались. Суд кричить:
«В’яжіть його скоріше!»
Розбійника суд ув’язнив
І кару смертную вчинив.
Прославилась Наташа!
І вся тут пісня наша.

0

Похожие темы


Вы здесь » Наш молодежный мир » Книги » Переводы стихов классиков